Автоканібалізм: державний рівень

Дізнався про долю наметового містечка під ВРУ. Чому так сталось і чи могло бути інакше? Оце відкрив свій сайт і переглянув публікації з 2014-го року… я оракул і шаман, я вмію передбачати майбутнє…

Розумні люди, яких в мене в контактах багато – то їм і раніше нічого не потрібно було пояснювати, вони весь цей час працювали і працюють в правильному напрямку і мають вже певні результати (але потрібна більша маса) і я вже декілька років зловживаю їх терпінням своїм багаторазовими “Бонжуртє!” на одні й ті ж самі теми, а ось для людей з браком критичного мислення, логіки та неконтрольованими емоціями я, на превеликий даль, не знаю, як донести свої думки.

Уробо́рос, оробо́рос (від грец. ουρά — хвіст і грец. βορά — їжа, харч) — буквально, «той що пожирає (свій) хвіст» — міфологічний світовий змій, що обвиває кільцем Землю, схопивши себе за хвіст. Вважався символом нескінченного відродження, одним із перших символів нескінченності в історії людства…
Джерело: Вікіпедія – Уроборос

Автоканібалізм: державний рівень

Символізм та реальність дуже добре ілюструється цим терміном… В уявленні древніх людей – це нескінченість і зміна. Але якщо глянути з практичного боку – це ілюстрація кінця. Звісно для бактерій, інших тваринок та рослинок – це продовження життя, але для самої змії – це смерть. Якщо комусь не подобається змія, то можна було б і інших картинок накидати, але вони будуть значно неприємніші. Так ось, якщо уявити Україну, то вона зараз (і впродовж всього свого існування) кусає себе за хвіст, оскільки ми весь час намагаємось боротись з наслідками (та ж олігархія є породженням суспільства), а не з причинами… ми весь час кусаємо самі себе. І саме тому, нас кусають і зовні.

Ми українці – волелюбні, гарні, в історичному плані доволі миролюбні, але попри всі стереотипи (наші), ми НЕ дуже працьовитий народ. В окремих випадках – це так, але якщо порівнювати з тим, як доводиться пахати закордоном, то ми й не дуже такі працьовиті. Якщо говорити про розбудову держави, то, так – ми здатні образитись і раз на n-років показати, що… щось показати – погодьтесь, що всі ці події були необхідні для виживання України, але самі по собі нічого не дали, оскільки після їх завершення, не було продовження. Коли стосується планомірної праці, то, на превеликий жаль, ми не можемо нічим похизуватись. Майдан переміг і на цьому: “Повний стоп”.

На що ми здатні загалом, так це на самопожертву в ім’я лідера, ідеї тощо… готові навіть померти за ці речі, а ось жити заради чогось – з цим складніше, оскільки це все робота впродовж всього життя. І саме тому ми бачимо ці постійні “пшики”, що мало того, не дають позитивних результатів, а є ще деструктивним для країни. Банально це нагадує природне явище автоканібалізму, коли представники тваринного світу (ми, як вид Homo sapiens, також є частиною його) пожирають частини самих себе через якісь обставини в навколишньому середовищі, або просто через лінощі. І якщо для окремих індивідуумів, автоканібалізм – це проблема лише їх (і можливо ще невеликої купки людей навколо), то неконструктивні і несистемні дії Громадян – це акт цього самого автоканібалізму, але наслідки вже є глобальними для країни в цілому.

Повторення висновків за всі ці роки

  • Лише з кількісного в якісне – базові філософські концепції й досі не можливо ігнорувати, оскільки вони загалом базуються на законах Фізики. Жодна окрема спільнота в кількості нехай і 10000 людей не може претендувати на те, що б висловлювати думки ВСІХ і ще й очікувати на підтримку зі сторони інших.
  • Гуртуватися можна лише навколо конкретних ідей, що реально виконати.
  • Лише партії… так, після Майдану їх мало б бути 100+ нових, і зараз би ми мали 5-6, але не олігархічних… та хоч колись потрібно починати. Без формалізації не реально щось робити в тривалій перспективі. Це інструмент цивілізованого лобіювання своїх ідеї, реалізації потреб тощо.
  • Будь-яка ідея без економічного блоку – ніщо…. писав про це нещодавно: “Бабло понад усе“.
  • Ідеї печерного типу взагалі не працюють в сучасному світі: “Україна для українців”, “арійці”, “біла пудра”, “традиційні цінності”, “вся власть народу”, “за всьо хорошее, протів всего плохого”, “за мір во всьом міре”, “равєнство і братство”, лівацькі ідеї тощо – це ідеї, що базуються на міфах, забобонах, неуцтві, не мають наукового обґрунтування та нежиттєздатні. Що ж тоді працює: “правова країна”, “безумовний захист приватної власності”, “безумовне право на захист свого життя та здоров’я” – ці ідеї мають складову, як базових потреб, так і потреби вищого рівня… такі системи здатні саморегулюватись.
  • Як казав мій дід: “Сцик-брик і ковзанка” – це безрезультатно. Оці всі крики, намети, соплі, спекуляції на загиблих ведуть лише до нових… безцільно загиблих. Чим далі воно продовжується, тим все важче стає визнавати, що такі дії – це лише безцільна та безрезультативна трата дорогоцінного часу.
  • Час завжди є. Не варто вестись на заклики, що часу не має. Т.з. зрадофіли\порохоботи використовують оте “путлєр нападе” однаково ефективно – чотири роки вже він захоплює Україну… і всюди чую ту саму маячну – “зараз не на часі”. Для конструктивних речей час є завжди.

Стосовно часу – він завжди є!!! Ми навчаємо наших слухачів (44-й Навчальний Центр), що час завжди є: щоб подумати і спланувати свої дії, вдягти рукавички, нормалізувати своє дихання (заспокоїлись і вгамувати емоції), впевнитись щодо персональної безпеки – це 10-40 секунд, але його достатньо і його потрібно використати, що б прийняти зважене рішення! Я на парашуті двічі відчіплявся через відмову основного парашуту і за ці 5-10 секунд встигав стільки зробити і про стільки речей подумати та оцінити (ні, не про смерть чи щось вічне, а про важливі речі, а також якісь дрібнички, що можна байки травити). Наш мозок здатен приймати важливі рішення за короткий час, але потрібно просто прибирати емоції.

А ось приз за конструктивну громадську діяльність та організованість, розвиток та прогрес, як то кажуть на усіляких конкурсах, отримує найбільш ефективна дієва недержавна організація України: Червоний Хрест України. З їх поінформованості, організованості, швидкості реакції, планування, дисципліни тощо, можна і варто брати приклад.

Хотів коротко, але все-одно не вийшло… позалишав купу гачків, за які можна намагатись чіплятись з типовими підколками та копирсанням у окремих випадках. Ню, то таке – все, що примушує наш мозок думати – це добре!

Джерело та деталі: Автоканібалізм: державний рівень

Приватний блог Поліщука Артема Віталійовича.

Updated: 03.03.2018 — 13:37
2012 - 2018 © Іменка - RSS новини з сайтів України | Підтримка: Діал інформаційна система | Двигунець: Wordpress | Тема: Frontier