“Благодарний Еродій” за Григорієм Сковородою, 1993 рік

“Благодарний Еродій” за Григорієм Сковородою

Прем’єра – 1 квітня 1993 рік

Постановка – Володимир Кучинський
Сценографія – Андрій Гуменюк
Костюми – Ніна Лапчик
Музичне оформлення – Андрій Шкраб’юк

Діють:
Андрій Водичев
Наталія Половинка
Олег Стефан
Тетяна Каспрук
Олег Цьона
Мар’яна Подоляк
В’ячеслав Жуков
Олекса Кравчук
Юрій Мисак
Роман Гринько

“Театр – це моя інтимна забава. Я ставлю те, що мені цікаво. Я не збираюся ставити мильні опери й розважати публіку. Мене цікавить той аспект театру, що про нього йдеться у трактатах Григорія Сковороди – “діатриба”, тобто проводження часу, з якого я би щось собі черпав. Коли люди приходять дивитися вистави, я просто ділюся з ними тим прибутком, що сам знайшов у такому процесі.”
Володимир Кучинський

“Гра набуває різних форм. Балаганна театральність та “ангельські співи” – її елементи. Так виник театр притчі.

Григорій Сковорода, украївський філософ XVIII століття. Філософ замість драматурга, філософський діалог замість п’єси, дійство замість… Так, дійство, ритуал, “чудний глум”.

Еродій, лелека, та Пішек, мавпа, зустрічаються десь в африканських горах… Весь діалог умовно поділяється на притчі, в яких йдеться про виховання, вміння жити достойно та про “благодарність”.

Говориться недидактично, не нав’язливо. Твориться ритуальна гра, де з текстами Сковороди сплітаються вічні образи “раю” та “пекла”, життя та смерті, прочитані сьогоднішніми людьми, що крізь культурні нашарування, крізь народні обряди, живопис Босха та Брейгеля, крізь духовні канти XVIII століття зазирнули у першоджерело, побачили коріння усього сущого. На наших очах відбувається ритуальна гра, що заворожує, яку не можна спостерігати, в ній треба бути співучасником, свідком. Немає ролей, немає акторів, персонажів, глядачІв, є посвячені, які прагнуть поділитися своїми знаннями з усіма, хто готовий їх сприймати.

Пластика не є поставленими танцями чи авангардовими рухами, вона виникає як природня потреба дійства. Так само, як і музика. Вона є живою, хор то віддаляється, то виходить на сцену, то розсіюється і входить у дію органічно. Кожен жест, інтонація, слово мають значення, потрібні та символічні. І це все складається у єдину монолітну структуру, де кожен має власне завдання і одночасно існує, як невід’ємна частина цілого.”

Катерина Сліпченко, “Інший театр”

“У 1993 році «Благодарний Еродій» з’явився після пів року тренінгів у нашому театрі. Кучинський шукав матеріал і наша тривала робота оформилася у виставу за текстами Григорія Сковороди.
У 2015 році ми знову повернулись до «Благодарного Еродія», перш за все через тексти, по-друге, те, що саме зараз вкрай актуальним є дослідження механізму благодарності. В цій виставі я граю іншу роль, не Еродія, а батька. Слухаю ці тексти, які знаю напам’ять, і щасливий, що вони знову звучать в театрі, що вони є вічні.”

Андрій Водичев, “Два Еродії в одному театрі”