Франческа Меландрі «Ева спить». Роман із присмаком Італії

Не про вино, не про пристрасть, а про Італію, якою ми її не знали. Про болючі ноти Італії, знайомі українцям краще, ніж будь-кому. Роман про присмак минулого — не найсолодший із присмаків.

 Франческа Меландрі. Ева спить : роман; пер. з італ. М. Прокопович. — К. : Нора-Друк, 2017. — 400 с. — Серія «День Європи»

Про авторку

Франческа Меландрі — відома сценаристка кінофільмів і документальних стрічок на італійському телебаченні. Автор трьох романів, перший з яких «Ева спить» (2010) отримав низку національних нагород. Саме завдяки дебютній книзі слава письменниці вийшла за межі кордонів Італії. Роман відразу ж переклали німецькою, голландською, французькою, а нині ще й українською за підтримки Міністерства закордонних справ та співпраці з Італією.

Про книгу

Текст «Ева спить» відкриває для нас іншу Італію з її, як виявилось, міжетнічними конфліктами на північно-східному прикордонні. Бо про проблеми у Південному Тіролі в п’ятдесяті й шістдесяті роки, той сплеск боротьби за національну свободу, власне, саме про методи (терористичні переважно) мало що відомо пересічному українцеві, якщо цільово цим не цікавитись. А це, між іншим, нині дуже легко прирівняти до нашого сьогодення. Адже, коли розпадаються великі імперії, маленьким народам ще потрібно боротися за свою самостійність, відстоювати свої кордони, боронити мову і свободу.

Ситуація була така — після завершення Першої світової війни Південний Тіроль, котрий раніше був австрійським, відійшов Італії. Таким чином, провінцію Больцано, де відбувається дія твору, почали примусово «італізувати».

Німецькомовне населення взялося щедро «розбавляти» італійськими сім’ями чиновників, яких ідселяли в нову провінцію. Німецька мова і все австрійське (одяг, назви, звичаї) підпали під заборону. Про газети, освіту, книги рідною мовою годі й говорити. Як наслідок, у народі визріла ідея про автономію, а то й незалежність від Італії. Почалися сутички, підпільна діяльність, терористичні замахи.

«Що саме робить з людини вбивцю? В який момент лють через історичну несправедливість змішується у неї в середині з іншими жалями, давніми, особистими,
стидкими, бо затаєними занадто глибоко, і спонукає її покласти руку на детонатор?»

На фоні драматичних подій розкинулося гіллясте дерево сюжету. В історії однієї тірольської сім’ї згадані події відіграли не останню роль. Адже в Альто-Адідже, як почали називати італійці Південний Тіроль, не було непричетних сімей. Кожен хоч якось, але був до цього причетний. Хтось на боці нової італійської влади, хтось на боці створення автономії, а хтось за незалежність, за Муссоліні, за Гітлера. Розсип думок і вчинків (правильних і хибних) урівноважив час.

«Нацист, колаборант, шпигун, воєнний злочинець, начальник концтабору — то були
не слова, а невибухлі гранати, навколо яких ходили навшпиньках, щоб не спричинити
найстрашнішої детонації, детонації правди».

Про Еву

Дещо схожої детонації правди уникала все життя Ґерда, мати Еви — головної героїні тексту. Коли на порозі її дому з’явився поштар з пакунком для доньки, Ґерда відмовилась його передати Еві (та якраз спала) і відправила його у зворотньому напрямку — 1397 кілометрів на Південь.

Пройде тридцять років й Ева проїде той самий шлях, що й пакунок, всі ті майже півтори тисячі кілометрів, щоб сказати останнє «чао» Віто, колишньому коханцеві своєї матері. Чому перед смертю чоловік покличе саме Еву? Що ж було у тому пакунку, який тридцять років тому повернувся до Віто невідкритим? Якої детонації правди уникала Ґерда?

Історія тірольки Ґерди, її напружені стосунки з батьком, вагітність, позашлюбна дитина, стосунки з італійським військовим Віто — ілюстрація всього того, що відбувалося навколо. Але Ґерда була щаслива якимось своїм щастям, знаходячи ложку меду у бочці дьогтю. Працюючи чесно, живучи по совісті, вона
досягла певних успіхів у роботі, виховала доньку, дала їй освіту. А кохання? Кохання буває лише раз.

Франческа Меландрі ще на початку твору «анонсувала» долю героїні, можливо, навіть обох — Еви й Ґерди: «Горе тим донькам, чий батько не має любові— їм не судилося почуватися коханими». Бо одна, Ґерда, при живому батькові зростала сиротою, а її дочка взагалі без нього. Проте, обидві героїні спростовують твердження авторки.

Цей текст ілюструє спроможність жінки опанувати своє минуле, щоб дати шанс щасливому майбутньому. Йдеться не про остаточне забуття, бо таке не забувається, а лише про можливість тимчасового звільнення від тягаря минулого, від тих його щупалець, котрі неодмінно дотягуються до сьогодення, заважають вільно жити. Ця спроможність відсунути від себе не тільки Історію, а й історію своєї родини, допомогла і
Ґерді, і Еві пізнати моменти щастя. Час все пробачає…

P. S.:

Повертаючись до книги, хочеться ще декілька слів додати про переклад з італійської, виконаний дуже майстерно М. Прокопович. Він просто пречудовий! В тексті збереглися не тільки всі автентичні назви австрійських страв, речей, явищ, вони ще й дуже розлого пояснені у більш ніж ста примітках. Дійсно добре пропрацьоване видання. Ну а палітурка — то просто захват!

Придбати книгу

The post Франческа Меландрі «Ева спить». Роман із присмаком Італії appeared first on Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал.

Джерело та деталі: Франческа Меландрі «Ева спить». Роман із присмаком Італії

«Друг Читача» – книжковий ресурс, який розповідає про українські книжки, новини українського ринку, анонсує цікаві події, рецензує книжки. Ви можете долучитися до книжкового процесу, рецензуючи те, що прочитали.

Updated: 30.11.2017 — 14:00
2012 - 2017 © Іменка - RSS новини з сайтів України | Підтримка: Діал інформаційна система | Двигунець: Wordpress | Тема: Frontier