Кити-хижаки жили на території сучасної України – дослідник

Як живуть і чим харчуються великі кити, які нині населяють Світовий океан? Який еволюційний шлях вони пройшли і як змінювалися впродовж останніх 50 млн років?

Про це в ефірі чергового випуску передачі «Суспільний університет» телеканалу «UA: Перший» розповів провідний науковий співробітник відділу еволюційної морфології Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України, кандидат біологічних наук Павло Гольдін.

Павло Гольдін Фото: focus.ua

Еволюція велетнів

Довжина сучасних вусатих китів – синіх – сягає 33 м, а вага – 170 тонн. За цими показниками вони перевершують не лише найбільших акул давнини, а й навіть найбільших динозаврів. Кити в 30–35 разів більші за найбільшу з сучасних наземних тварин – африканського слона. Загалом, синій кит – це найбільша з усіх тварин, які коли-небудь населяли нашу планету.

Однак такими вони були не завжди, а тільки впродовж останніх 5 млн років або, можливо, і менше.

“Впродовж усієї своєї історії кити були маленькими або дуже маленькими і за розмірами мало відрізнялися від сучасних дельфінів”,

– розповів Гольдін.

Китоподібні з’явилися близько 50 млн років тому і в наступні майже 10 млн років провадили напівводяний спосіб життя: спочатку – подібно до видр, потім – як тюлені, і нарешті остаточно перейшли у воду. Перші, цілком водні кити, ще були чотириногими і на кінцівках мали ласти: передні – як у сучасних дельфінів, а задні – дуже маленькі.

Кити на території України

Віком у 40 млн років науковці датують перші знахідки решток (хребці, ребра, зуби, вушні кістки тощо) китоподібних тварин на території України. Виявляють їх у межах Києва та у передмісті, по долині Дніпра, в Черкаській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Харківській та Луганській областях. Один екземпляр давнього кита походить із берегів Кременчуцького водосховища, інший – з с. Білоскелювате, що на Луганщині. Цей кит отримав назву «базилотритус» (в пер. з давньогрецької – “третій цар”) – за аналогією з базилозавром (“царственим ящуром”), відкритим 200 років тому в Америці.

Базилозавр
Базилозаври в уявленні художника. Джерело: anmm.gov.au

До речі, 10 млн років тому територію сучасної України омивав басейн під назвою Східний Паратетіс. Він охоплював Чорне й Каспійське моря і був мілким та багатим на різні види тварин (що дає підстави порівнювати його з Азовським морем). Східний Паратетіс населяли щонайменше 10 видів китів (за іншими оцінками – близько 15), нині вимерлих, які різнилися між собою за раціоном: одні з них харчувалися дрібною рибою, інші – ракоподібними.

Море Паратетіс
Паратетіс — доісторичне велике мілководне море, яке простягалося від регіону на північ від Альп на заході до Аральського моря на сході близько 30 млн років тому. Джерело: Mio. Jahren

Цікаво, що всього 8-9 млн років тому на Землі жили й карликові кити, завдовжки з сучасного дельфіна афаліну, тобто не більше 3 м, – цетотерії.

Вусаті кити Паратетісу
Вусаті кити Паратетісу: вгорі – скелет цетотерія (фото – О. Годлевської), внизу – кістки цетотерія, брандтоцета та мітрідатоцета. Джерело: Павло Гольдін.

Поява вусатих китів

Найперші справжні вусаті кити – безпосередні пращури сучасних вусатих китів – з’явилися на нашій планеті близько 30 млн років тому. Але до того, як це сталося, й до поділу китів на вусатих та зубатих розвивалися зовсім інші форми цих тварин, схожі не на сучасних китів, а, радше, на тюленів, хоча вони (як і решта китоподібних) споріднені не з ними, а з гіпопотамами. До появи сучасних китів усі давніші форми вимерли.

Однією з головних ознак вусатого кита є наявність у нього так званого китового вуса, представленого послідовно розташованими пластинами, що складаються з речовини, що за структурою нагадує зроговілу тканину людського волосся й нігтів. Ці пластини дають змогу китам відфільтровувати заковтувану тонами воду, спрямовуючи живність, що у ній перебуває (планктон, рибу, ракоподібних), до травної системи. В такий спосіб китові вдається споживати значну (навіть для його розмірів) кількість їжі за досить короткий проміжок часу.

У перших вусатих китів, щоправда, ще залишалися зуби, якими тварини могли хапати здобич. Проте до досягнення особинами дорослого віку зуби випадали, і у сучасних вусатих китів їх уже взагалі немає (хіба що, на стадії ембріонального розвитку).

Перші вусаті кити
Перші вусаті кити. Малюнок: Б. Бозенекер

Крім наявності китового вуса, відсутність зубів компенсується також розвиненим ротом (зокрема, довжелезними щелепами), який у процесі еволюції суттєво розрісся. Водночас, на відміну від дельфінів, кити мають порівняно невеликий мозок.

Кити переважно самітники, принаймні полюють вони поодинці. Тісніший зв’язок зі зграєю у них встановлюється, як правило, лише на час шлюбного періоду.

Горбаті кити
Горбаті кити. Джерело: NOAA

Вчені помітили, що деякі види вусатих китів, наприклад, горбатий або ж кит-горбач та синій, здійснюють міграції на дуже довгі відстані – до 10-15 тис. км: один кит може обійти весь Світовий океан. Проте для пошуку шлюбного партнера й розмноження вони повертаються до своєї зграї.

“У китів-горбачів існують досконалі системи комунікації, які за своєю різноманітністю порівнянні з людськими мовами. Тобто в кожної групи китів-горбачів є власний “діалект”. І вони не розуміють потенційних шлюбних партнерів, які комунікують за допомогою іншого.”

– пояснив Гольдін –

“Ідеться не про сигнали людського мовлення, а про так звані китові пісні – більш-менш однорідні сигнали, які не несуть якоїсь специфічної інформації. Це – саме шлюбна пісня. Проте трапляються й винятки, коли кит-горбач, подолавши величезну відстань, приєднується до іншої групи та залишається в ній.”

До речі, досі не з’ясовано, завдяки яким біологічним механізмам і орієнтирам вусаті кити здатні не тільки мігрувати так далеко, а й віднаходити шлях додому, в район, де живуть їхні групи. Дослідники припускають, що у китів, як і в деяких інших видів морських тварин, у майбутньому може бути відкрито особливе чуття, що відповідає за сприйняття магнітного поля й уможливлює такі тривалі подорожі туди й назад.

На даний час відомо, що вусаті кити продукують низькочастотні звуки, близькі за діапазоном до радіохвиль. Складність вивчення цього питання полягає в тому, що вусатих китів практично неможливо утримувати в неволі. Неможливо й безперервно перебувати поряд із ними. Один із варіантів вирішення проблеми – прикріплення датчика до тіла тварини. Однак такі пристрої, як свідчить практика, функціонують від кількох днів до кількох тижнів. Крім того, вони фіксують лише якийсь один тип інформації і не дають цілісної картини щоденного життя кита.

Сірі кити та екосистема планети

Ще один вид вусатих китів – сірий кит – є придонною твариною і живе виключно в північній частині Тихого океану. Однак у 2009 році сірих китів зафіксували в Середземному морі, а в 2011 р. – поблизу південно-західного узбережжя Африки.

Сірий кит
Сірий кит біля узбережжя Мексики. Джерело: Robert Harding/Corbis

На думку науковців, ці факти яскраво свідчать про зміни клімату, а сірі кити виступають провісниками глобального потепління, адже тварини освоїли всю земну кулю, вийшовши за межі свого традиційного ареалу, щойно у ньому влітку почав виникати північно-західний прохід (біля територіальних вод Канади), який досі перекривала крига.

“На прикладі сірого кита ми бачимо, до чого призводить танення арктичного льоду,”

– додав науковець.

Вважається, що великі кити були свого часу невіддільним і надзвичайно важливим системотвірним елементом антарктичної екосистеми.

“Пісня” горбатих китів. NOAA

“Антарктичні води – найпродуктивніша частина планети. Там виробляється найбільша кількість живої речовини у вигляді, наприклад, крилю (невеликих планктонних ракоподібних), які слугують основним харчем для тюленів, особливо тюленів-крабоїдів, багатьох видів пінгвінів, але в першу чергу – синього кита й інших видів вусатих китів.”

– підкреслив Гольдін –

“Зараз синього кита практично знищено китобійним промислом. У певний момент на Землі залишалася всього тисяча особин. Нині їх вже кілька тисяч. За різними оцінками – від 5 до 7 тис. І от, коли китів не стало, екосистема розбалансувалася: вона зазнає коливань, яких раніше не фіксували. Вона вкрай нестабільна, недостатньо вивчена, і дослідники погано розуміють її довгострокову динаміку. Враховуючи те, що ця екосистема найпродуктивніша, її стан має значення для довкілля на глобальному рівні.”

Матеріал: Прес-служба НАН України

The post Кити-хижаки жили на території сучасної України – дослідник appeared first on Science Ukraine.

Місія онлайн-видання Science Ukraine є амбітною та, водночас, важливою для всього суспільства – змінити уявлення про науково-популярну журналістику в Україні; ми створюємо сучасне українське науково-популярне медіа. Ми не абстрагуємось на поверхневій інформації зі ЗМІ, а формуємо та об’єднуємо джерела. Ми навчаємось та навчаємо.

Updated: 06.09.2017 — 18:31
2012 - 2017 © Іменка - RSS новини з сайтів України | Підтримка: Діал інформаційна система | Двигунець: Wordpress | Тема: Frontier