Пам’яті Володимира Караташа

5 листопада 2017 року помер непересічний борець з радянськими окупантами Володимир Караташ. Я мав честь бути з ним знайомим, та з ним дружив мій батько, тож йому слово:

Пам'яті Володимира Караташа

“На 92 році життя помер Володимир Караташ, про якого не раз писав у газетах та книгах, і чиєю дружбою пишався.

Караташ Володимир Михайлович, 1926 р.н., “активний член Організації українських націоналістів-бандерівців, – зазначалося в кримінальній справі, – завербований Андрієм Ковалем у квітні 1943 року, псевдо „Глек”; відвідував таємні зібрання членів ОУН, розповсюджував серед молоді антирадянські націоналістичні листівки, заготовляв для загону Української повстанської армії під керівництвом “Сталевого” зброю – 2 карабіни, гвинтівку, автомат ППД і продукти – 15 кілограмів хліба та 2 кг сала, мав на озброєнні наган, вивчав військову справу і готував себе для збройної боротьби з радвладою”.

Засуджений 7.04.1945 особливою нарадою НКВС СРСР до 8 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Вдруге за створення антирадянської націоналістичної повстанської організації (виготовляв саморобні ручні гранати, створював запаси вибухових речовин з метою підняти в таборі збройне повстання) засуджений 5.02.1953 трибуналом Біломорського військового округу до розстрілу. Верховною Радою СРСР 5.07.1953 міру покарання замінено на 25 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. З-під варти звільнений 26.04.1956. Реабілітований 20.09.1989 Кіровоградською облпрокуратурою. В 1960 роках в Америці вийшла книга “В концтаборах СРСР”. На сторінці 340 книги є запис про те, що в 1952 році на шахті №7 у Воркуті було викрито групу, яка підготувала біля 500 саморобних гранат великої розривної сили. Керівником тієї групи був українець з Одещини Караташ. Це про відважного вояка ОУН-УПА Володимира Караташа, двічі засудженого до смертної кари за організацію і участь в концтаборних антирадянських повстаннях.

1958 ро­ку В. Караташ поступив до Одесь­кого державного університету, на факультет іноземної мо­ви. В 1963-му з дипло­мом учителя англійської мови приїхав у рідний Голованівський район. Біля 25 років працював учителем у Побузькому. Навчав дітей англійської мови. Разом з дружиною Ганною Лук’янівною (дівоче прізвище Людкевич) також політв’язнем (познайомилися в радянських таборах) виростили двоє дітей – сина і дочку. Письменник, автор книг-споминів “Обережно гранати”, “Прометеї Заполяр’я” та “На барикадах Кенгіра”. Кавалер ордена “За мужність”, лауреат літературної премії ім. Є. Маланюка (2008 р.), літературно-мистецької премії ім. С. Шеврякова. 

Автор: Сергій Піддубний

Джерело та деталі: Пам’яті Володимира Караташа

Журналіст. Блогер. Медіа консультант. Спеціалізація: нові медіа, соціальні медіа, ТБ, радіо. Вивчає, створює і просуває стратегії за допомогою нових медіа. Досить вільно орієнтується в нових технологіях. Небайдужий до політики. Володіє українською, польською, англійською, російською мовами.

Updated: 08.11.2017 — 00:11
2012 - 2017 © Іменка - RSS новини з сайтів України | Підтримка: Діал інформаційна система | Двигунець: Wordpress | Тема: Frontier