«Північний вітер». Роман в електронних листах

Чи може бути цікавою книга, що складається із самих діалогів? Так. І ще й якою!

Роман «Північний вітер» написаний у особливий спосіб. Він складається виключно із листів, які надсилали один одному електронною поштою герої книги. Це Еммі Ротнер, молода одружена жінка 34 років, та науковець Лео Ляйке, професор лінгвістики. Двох різних людей поєднує звичайна випадковість. Еммі, яка хоче відписатися від журналу, помилково переплутує літери та надсилає свій лист невідомому чоловіку. Так почалося листування, яке тривало майже два роки.

Спершу один в одному героїв захоплює гумор і стиль письма. Еммі різко висловлює свої думки, пише те, про що думає. Лео виявляється дослідником мови, яку використовують у мережі, тому зацікавлюється таким листуванням ще й із наукового боку. Їхня переписка жвавішає і вже згодом люди, які навіть не бачили одне одного, починають листуватися щодня.

Загальні розмови про життя, обов’язки та роботу починають ставати інтимнішими. А електронні листи стають можливістю розповісти про свої турботи та страхи, не думаючи про відповідальність.

Мотиви листуватися Лео Ляйке очевидні вже від початку. Він прагне забути тривалі стосунки із Марлен, які принесли йому чимало болі. Йому зручно любити Еммі-вигадану-із-листів. Адже ця жінка є такою, якою він хоче її бачити.

Еммі не відразу розуміє, що саме змушує її чекати на листи від незнайомого чоловіка. Ззовні у її житті все в порядку — вона одружена, виховує двох дітей та вважає свій шлюб ідеальним. Листування — це невелика пригода, якій вона піддається легко та не думаючи про наслідки. Це відчувається до останніх сторінок книги. Саме вони відкривають читачеві справжню Еммі.

У романі герої роблять кілька спроб вийти із онлайну та зустрітися наживо, адже, попри активне листування, вони не можуть до кінця стверджувати, що знають одне одного. Про це пише Лео у одному із листів:

«Ми спілкуємося у вакуумі. (…) Навколо нас немає інших людей. Ми невідомо де живемо. У нас немає віку. У нас немає облич. Ми не розділяємо день і ніч. Ми не живемо у певному часі. Перед нами лише монітори, суворі й таємничі.»

Водночас, вони обоє бояться такої зустрічі, адже вона назавжди зруйнує листування, в якому їх захоплює саме таємничість. Запланована зустріч у кафе виглядала досить незвично: з п’ятої до сьомої вечора кожен із них повинен прийти та впізнати одне одного. Що з цього вийшло? Еммі запам’ятала усіх, окрім справжнього Лео, який стояв до неї спиною. Лео прийшов у кафе із сестрою, яка описувала йому всіх жінок, проте сам також не побачив Еммі.

Потім була одна коротка розмова телефоном і ще одна спроба зустрічі. Цього разу Еммі розповідає про свого нового друга кращій подрузі та влаштовує їм… побачення. Воно мало стати знаком відсутності почуттів до Лео, проте вже у наступних листах все стає очевидним:

«Я у Вас закохана. Дуже. Наша зустріч страшить мене. Я не можу й не хочу собі уявляти, що потім Вас втрачу.»

Зустріч, яка мала розставити всі крапки — зробити ці стосунки справді реальними або ж припинити листування назавжди. Відома його адреса і телефон. Визначена година. Вона одягається у найкраще плаття, прощається із чоловіком. На виході він кидає всього лиш два слова: «Розважайся, Еммі». І знову саме звичайна випадковість у помилці в дві літери стає визначальною:

«Лео, буква «і» замість букви «а». Одна неправильна буква викликала в мене шок. ВІН не мав права її вимовляти. (…) Він наче хотів сказати: «Я знаю, що ти хочеш бути Еммі й будеш, зрештою, знову Еммі.»

Бернард, її чоловік, знав куди насправді збирається його Емма, що вже два роки для іншого — Еммі, ідеальна незнайомка із листів.

Вона не побачила Лео Ляйке — людини, яка змінила її життя і допомогла віднайти себе. Він не побачив Еммі — жінки, яка допомогла забути Марлен і почати все спочатку. Чи кохали вони одне одного? Чи можна любити людину, якої ніколи не бачив? Фінал книги залишає читача наодинці із цими запитаннями та змушує додумати цю історію самому — так, як підказує власний досвід.

Монітор робить відповідальність за наші слова меншою, ми почуваємо себе безпечніше — нас ніхто не образить, якщо у розмові щось піде не так. Ми можемо прикрасити себе чи змовчати про щось незручне. Ми стаємо безликими словами, які не несуть правдивих емоцій, а лише ті, які передбачаються у рамках «лайку». Зрештою, ми можемо обдурити самих себе, живучи у придуманому світі.

Проте чи реальний світ монітора? Чи ми-в-реальності і ми-в-онлайні одні і ті ж? Над цими питаннями змушує глибоко задуматися автор роману «Північний вітер».

Придбати книгу

The post «Північний вітер». Роман в електронних листах appeared first on Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал.

Джерело та деталі: «Північний вітер». Роман в електронних листах

«Друг Читача» – книжковий ресурс, який розповідає про українські книжки, новини українського ринку, анонсує цікаві події, рецензує книжки. Ви можете долучитися до книжкового процесу, рецензуючи те, що прочитали.

Updated: 16.12.2017 — 12:59
2012 - 2017 © Іменка - RSS новини з сайтів України | Підтримка: Діал інформаційна система | Двигунець: Wordpress | Тема: Frontier